Ви увійшли як: гість, зареєструватись
 
  Логін:    Пароль:
Пропонований підручник — це спроба упорядкування проблем загальної та юридичної психології, висвітлення психологічних закономірностей у системі «людина — право». Докладно викладено методологічні засади юридичної психології, її природничо-наукові основи, психологічні особливості процесуальної діяльності, проблеми кримінальної та пенітенціарної психології. Для студентів юридичних вищих навчальних закладів, а також може бути корисним аспірантам, викладачам, працівникам судових та правоохоронних органів.

Вартість: 11 грн
Завантажити книгу
Отримати пароль до архіву
§ 1. Передумови застосування психологічних знань у судочинстві
Історія юридичної психології починається з перших спроб засто¬сувати психологічні знання у кримінальному судочинстві. Ще з давніх-давен робилися спроби проведення випробувань, механізм яких було засновано на психофізіологічних закономірностях людського організ¬му. В різних народів використовуються певні способи випробувань. Так, на Стародавньому Сході були відомі ордалії. Зокрема, за вавилон¬ським та індійським правом підозрюваного випробовували водою (у річці). В інших народів відомі випробовування «розпеченим залізом» (у європейців), «рисом» (у китайців), «там-тамом» (в африканців). У середньовічному кримінальному процесі також широко застосову¬ються випробування. Положення «Кароліни» (Кримінально-судового уложення імператора Карла V, що вийшло в 1532 р.) визначали процедуру «ведівських процесів». У цей період використовується «випробування водою» («купання відьом»). Процедура полягала в такому: руки, ноги і все тіло зв'язували мотузкою, а потім зіштовхували у воду. Якщо стихія не приймала випробовувану і тіло спливало, жінка визнавалася відьмою. Випробування «розпеченим залізом» полягало в тому, що випробову¬ваного примушували взяти рукою розпечений на вогні металевий предмет. Після цього рука перев'язувалася і через певний час пов'язка знімалася. Якщо опік був сильним, не загоювався, робився висновок, що особа при¬четна до вчинення злочину. Психофізіологічний механізм полягав у тому, що особа, причетна до вчинення злочину, перебуває в стані емоційного напруження, при якому відбувається підвищене потовиділення на долонях рук. У разі, якщо руки випробовуваного вологі, — рана загоюється довго, а відтак, особа причетна до злочину і є винною. Крім різних випробувань, у цей час проводяться «добре дізнання», «допит з тортурами». Широко застосовується психічне насильство — «залякування словами» (показують знаряддя катувань і пояснюють їхнє призначення). У процесі допиту використовуються наполегливі розпитування. Типові запитання зводилися до такого: де і коли відбу¬лася змова з Дияволом, яким чином відьма віддавалася йому, скільки разів гостювала на шабаші, що там відбувалося тощо. В інквізиційному процесі особисте визнання вважалося основним доказом. Причому таке визнання одержувалося за допомогою катувань і тортур. «Допит з тортурами» (рис. 3) передбачав: використання лещат, якими обвинуваченому поступово стискували пальці; «іспанський чобіт» (металева пластина чи колодка), що стягує гомілку; розтягуван¬ня за допомогою мотузкових лебідок; підняття «на дибу» тощо. Рис. 3. «Допит з тортурами» Певна увага при оцінці показань обвинувачених приділялася спо¬стереженню за їхніми психофізіологічними реакціями на подразник (зміну тембру голосу, міміки, жестів та ін.). Робилися спроби створити відповідні умови, в яких особа відображає свої щирі почуття (обви¬нувачений у кімнаті біля трупа повинен був говорити правду). 1 Див.: Тимофеев А. Г. Речи сторон в уголовном процессе. Практическое руководство (извлечение) // Судебное красноречие русских юристов прошлого. - М.: МГП «Фемида», 1992.-С. 255-256. На зміну інквізиційному процесу поступово приходить змагальний процес (буржуазний). Розвиток цивілізації викликає перегляд засобів одержання доказів, використання наукових даних психології. У фор¬мальній системі зізнання вважалося кращим доказом, воно було ви¬рішальним. Нині воно, так само як і інші докази, може бути взяте до уваги з урахуванням конкретних особливостей кожної справи. Слідчий процес того часу допускав для одержання зізнання примусові заходи, на сьогодні, навпаки, намагаються забезпечити добровільність зізнан¬ня, і будь-який примусовий вплив на підсудного в цьому сенсі є неза¬конним, таким, що нищить значення здобутих таким шляхом відомос¬тей1. У судовому процесі від застосування загальножиттєвих знань психології переходять до узагальнення і використання закономірностей психологічної науки.